Одразу ж хочу прояснити декілька моментів, зв'язаних з цим постом. По перше, я вирішив написати його українською, бо у ньому йдеться про Україну - логічно, так? Я, будучи теж етнічним українцем, думаю, маю деякі права висловити свою думку про розвиток своєї історичної Батьківщини. По друге, цей пост не є деякою навмисною спробою показати Україну у негативному світлі. Я впевнений, що більшість українців самі прекрасно розуміють, про що я пишу. Треба тільки задуматися, та мобілізувати співвітчизників до змін. Цей текст також має за мету таку "мобілізацію".
Ідея написати цей пост у мене взникла після чергової подорожі з Брно до Ніжина. Кожна нова така подорож викликає у мене що більше смутку. Почалося все з того, що я сів у Брно до автобусу, який їхав за маршрутом Прага-Київ. Автобус тільки-тільки встиг від'їхати від Брно, та я вже став свідком першого конфлікту між пасажирами-українцями. Проблема сполягала у тому, що за мною сиділа трійка українців-гастарбайтерів, які "бухнули" горілки, та здавалося, що вони поступово й надалі "підбуховували" підчас подорожі. Один з них почав стогнати, що йому некомфортно, та що дівчина на передньому сидінні нібито опустила спинку, хоча вона цього не робила. Почалася перепалка із матами.
Це є ввід проблеми №1 - українські гастарбайтери та горілка. Ці товарищи смерділи майже всю дорогу. Порожні пляшки від горілки каталися потім по підлозі автобусу разом з якимись порожніми пакетами. Та ще вони матюкалися, як школота класу сьомого-восьмого. На жаль, це є обличчя України для багатьох чехів, поляків, та останніх. І на жаль, ці гастарбайтери не розуміють, наскільки вони псують імідж країни за кордоном такими діями, а також своїми деякими звичками. Наприклад, у Чехії, українців з цього приводу прирівнюють майже до криміналізованих груп циган. Вже така поведінка каже громадянам ЄС: Україна - це своєю більшостю криміналізовані, малоосвічені, п'яні робітники заводів та будівництв. Це дуже псує закордонний імідж України.
Доречі, конфлікт в автобусі, який я описав, не був останнім на моєму шляху. Потім розгорівся конфлікт між цими ж гастарбайтерами та жінками біля них, які вимушені були слухати матюки та нюхати перегар. Одна з жінок зробила зауваження, пригрозила поліцією, та отримала "характеристику" "шалава". Інша жінка сама почала матюкатися, фактично опустившись до рівня цих гастарбайтерів, потім цю повну жінку назвали "свинею" та зробили для неї висновок, що "на неї мужик навіть не подивиться".
Після, вже у Ніжині, дещо подібне було у міській маршрутці, коли старий, мабуть не дуже освічений пан почав ображати молоду жінку з неясного приводу.
Це є проблема №2 - тотальна несолідарність та розповсюджена невихованість. Доки українець буде так розмовляти з українцем, Україна не буде європейською державою. Бо один з головних принципів Європи, який навіть став її девізом, є "Єдність у розманістості". Хтось може бути нетверезим, хтось може бути повним чи дохлим, але ця неповага один до одного не тільки псує зовнішній вигляд України у світі, але також роз'єднує саму країну. Девіз "Єдина країна" стає простими словами, які не з'являються реальністю. Приводжу слови людини, з якою я деякий час їхав побач, людина - звичайний український заробітчанин з-під Баришівки, земляк мого діда, який працює у Познані: "Зараз всі намагаються один одного під'є**ти. Навіть друзі. Іноді навіть близькі люди". Він прав. Подивиться, що сталося з Україною та українцями за 26 років. Україна нібито загрузла у вічних 90-х.
Проблема №3 - безгосподарність. Такий приклад, дуже звичайний для України. Дівчина, років 15-16, їде в електричці. Перед тим, як сісти, вона купила беляш. Їсть його, і раптом шматки беляша падають на підлогу вагона. Думаєте, вона їх прибрала? Ні, вони так надалі і лежали на підлозі, потім по ним ще пройшлося десь людей двадцять. Зато дівчина допомогла одному молодому чоловіку, який забув пакет: принесла йому пакет перед тим, як він вийшов. Можна сказати "добра дівчинка", але асоціація між цією дівчиною та, вибачте, засраною підлогою електрички дуже кріпко засіла в моїй голові.
З цього починаються велики проблеми. Ситуація, коли людина не може прибрати за собою, думаючи, що за неї це зробить хтось інший, приводить до ситуації, коли срач залишається на місці. І так у всіх сферах життя. Наприклад, вчора я простояв у пробках у Львові, Рівному, та Києві, бо достатньо було початися завірюсі - і в Україні почався транспортний колапс, і здавалося, що ніхто не хотів цю проблему вирішувати.
Безгосподарність також стала однією з причин Кримської кризи та війни в Донбасі. Так, російські дії були головною причиною. Але задумайтеся: адже якщо б у Криму та Донбасі деколи пройли дійсно легитимні плебісцити, люди би все одно висловилися за від'єднання від України - з-за безгосподарності, яка панує у країні. З-за безгосподарності був збитий малайзійський Боінг. І саме з-за безгосподарності тепер у Нідерландах Україну вважають за країну дикарів, яка не є спроможною вирішувати внутрішні проблеми без протягнутої руки (тут увага: сепаратисти з Донбасу також колись були українськими громадянами). А мої друзі-голандці на запрошення до України відповідають "ні, дякую, у вас там збивають літаки з голандцями". Україну не вважають за європейську країну. Та вона не є європейською країною, як би ні хотілося її такою представляти.
Коли це зміниться? Вся надія на громадянських активістів, та на освітні проекти, яки б мали накерувати шкільну молодь до нормального шляху. Треба звернути їх увагу на ці проблеми, та дозволити їм самим зробити висновки. Нинішнє доросле покоління українців, на жаль, вже не виправити. Тому треба дбати про наступні покоління, які б мали побороти мінуси своїх батьків. Та тільки коли це покоління прийде до влади, Україна буде мати шанс стати європейською країною. Але попереду ще дуже багато праці. Якщо хочете деякий конкретний часовий горизонт: 25-30 років знадобляться Україні на те, щоб на неї перестали дивитися як на безнадійно хворого пацієнта.
Комментарии
Отправить комментарий